28 червня 1651 року почалась битва між Військом Запорозьким Богдана Хмельницького та союзним йому кримськотатарським військом Іслама III Герая з армією Речі Посполитої під командуванням короля Яна Казимира II, яка закінчилась поразкою Хмельницького. Зазнавши великих втрат, він був змушений підписати з поляками Білоцерківський мирний договір, який значно обмежував повноваження гетьмана і автономію підконтрольних йому територій.
Через рік після підписання Зборівського мирного договору велика кількість прихильників продовження війни з Україною, невдоволених самоврядністю Війська Запорозького і посиленням позицій православної церкви, спонукала короля Яна Казимира зібрати військо, яке в кінці травня вирушило до Берстечка (нині - Волинська область) для зведення укріпленого табору. Воно налічувало до 200 тисяч чоловік і складалось як з регулярних частин, так і з угорських та німецьких найманців, а також татарської і козацької кавалерії.
Розуміючи невідворотність війни, армія Хмельницького чисельністю до 100 тисяч чоловік (з них 40 тисяч запорожців) в кінці червня прибула в район Тернополя, де до неї приєдналось до 30 тисяч кримських татар під особистим командуванням хана Іслама Герая. Авангардний козацько-татарський загін на чолі з Іваном Богуном вирушив у напрямку Берестечка і 28 червня 1651 року почались першіі сутички з польським авангардом. Наступного дня, коли поляки намагались значними силами атакувати ще недобудований козацький табір, фланговий удар Хмельницького зупинив їх наступ, проте значних втрат зазнала татарська кіннота - загинуло близько тисячі чоловік і був смертельно поранений їх командир перекопський мурза Тугай-бей.
Наступного дня битва почалася о 9 годині ранку атакою поляків, яка була відбита, після чого козацька піхота вдарила в центр польської армії, зайнятий німецькими полками, а татарська кіннота - по флангах. Контратака була зупинена з великим втратами з українсько-татарського боку і, коли польська артилерія почала обстріл татарського табору й загинули два брата Іслама Герая, він разом зі свитою залишив поле бою. Побачивши це, Хмельницький зі своєю кіннотою спробував відновити положення, зайнявши кинутий татарами лівий фланг, але вже не зміг цього зробити і залишив поле бою разом з генеральним писарем Іваном Виговським і невеликим конвоєм.
Полишене напризволяще українське військо обрало наказним гетьманом прилуцького полковника Філона Джалалію, який розпочав переговори з Яном Казимиром. Серед умов примирення королем було поставлено вимогу здати всю зброю, видати всіх козацьких полковників і негайно розпустити селянське військо. Невдоволені цим, 9 липня новим гетьманом обрали миргородського полковника Матвія Гладкого, який відхилив польські умови, а 10 липня - подільського полковника Івана Богуна, котрому після поновлення бойових дій вдалось вивести з оточення близько 20 тисяч чоловік.
Після поразки під Берестечком центром концентрації українських військ стала Біла Церква, де вже на початку вересня була зібрана нова боєздатна армія. Проте після ряду невдалих боїв Богдан Хмельницький був змушений підписати з поляками мирний договір, за яким козацький реєстр зменшувався до 20 тисяч, територія гетьманщини обмежувалась лише Київським воєводством, а сам гетьман втрачав право на міжнародні зносини. Проте Білоцерківський договір не був ратифікований польським сеймом і до весни 1652 року Хмельницький зібрав нову армію, з якою в червні завдав поразки армії Речі Посполитої у битві під Батогом.
Немає коментарів:
Дописати коментар