Сильний і вольовий характер гетьмана проявлявся у багатьох життєвих ситуаціях. Коли в червні 1657 р. до Чигирина приїхали посли від Шведського королівства, то вже тяжко хворий Б. Хмельницький, як свідчить сам посол, «незважаючи на свою слабість, велів перенести себе туди (до кімнати переговорів. — Авт.), щоб мати зі мною (шведським послом. — Авт.) розмову». Далі представник Швеції дивувався тому, що Хмельницький у такому важкому стані «привітав мене дуже люб’язно і випив бокал за здоров’я Вашої Королівської Милості (Карла X Густава. — Авт.)». Невибагливість у побуті та скромність в етикеті Б. Хмельницького підкреслювали багато сучасників, зокрема венеціанський посол Альберто Віміна, який зустрічався з гетьманом у 1650 та 1656 рр. Підсумовуючи свої враження від зустрічей, він писав: «Всім, хто входить до його (Хмельницького. —Авт.) кімнати, він тисне руку і всіх запрошує сідати, коли вони козаки. У цій кімнаті немає ніякої розкоші, стіни позбавлені прикрас, за винятком місць для сидіння. У кімнаті знаходяться тільки грубі дерев’яні лави, вкриті шкіряними подушками… Дамаський килим простягається перед невеликим ліжком гетьмана, в головах його висить лук і шабля, єдина зброя, яку він звичайно носить… Гетьман передбачливо прикрасив так своє житло, щоб пам’ятати про своє становище і не впасти в надмірну гордість. Може, в цьому він наслідує Агафокла, який, бувши сином гончара і досягши царської влади, звелів зробити собі стіл і поставець з глиняним посудом». От би деяким нашим політикам мати таку скромність у побуті або хоча б розуміння того, що при масовому зубожінні свого народу не можна розкошувати в ресторанах та роз’їжджати на супердорогих автомобілях іноземного виробництва. Та куди їм до Богдана Хмельницького! У повсякденному житті гетьман був дуже скромною людиною. Він носив простий козацький одяг і лише під час урочистостей чи дипломатичних прийомів одягав коштовне вбрання. Гетьманський палац у Чигирині не вирізнявся якоюсь особливою пишністю. Хмельницький вживав ту саму їжу, що й інші козаки, не відмовлявся від міцних напоїв. Його захопленням були голуби, у різновидах яких він розбирався досконало. Після смачного обіду чи вечері гетьман курив турецьку люльку, міг заграти на бандурі. Як більшість людей того часу, Хмельницький не мислив свого життя поза Богом. «Все на світі, і добре і лихе, діється з волі Божої», — говорив гетьман. Шведський посол Гетгард фон Велінг, який був на прийомі у гетьманському палаці у січні 1657 р., звітував своєму королеві Карлу Х: «Другого дня по тім (по приїзді. —Авт.) призначив мені авдієнцію гетьман і, обмінявшись чемностями, запросив мене до столу, як се у них прийнято. По тім обіді було спом’януте з похвалами ім’я і діла Вашої Королівської Величності. Оскільки гетьман живе просто і скромно, так, що у тім же покою, де він давав авдієнцію, їсть, спить і всю свою родину при собі тримає…… В іншому документі, залишеному сучасником, зазначалося: «Якщо траплялося, що хтось приходив до нього (Б. Хмельницького. — Авт.) із скаргою під час обіду або звертався до нього з промовою, то він звичайно говорив потихеньку, щоб ніхто не чув». Венеціанський посол Віміна після перебування в Чигирині писав, що вино до гетьманського столу подавалося лише по прибутті іноземних гостей, але навіть у присутності поважних представників інших держав «за столом і при випивці не бракувало веселості й дотепних жартів». Одного разу така «весела» історія трапилася під час приймання у гетьманській столиці чергового посла від шведського короля. Згідно з дипломатичним церемоніалом, після напружених переговорів представника Швеції запросили на вечерю разом з гетьманом та старшиною. Урочистість вечері підкреслював дорогий посуд, який був виставлений на стіл з нагоди присутності посла. Серед нього вирізнялися великі кришталеві келихи ручної роботи. Очевидно, того разу вино в гетьманських льохах закінчилося, а тому у келихи розлили звичайнісіньку горілку місцевого виробництва — оковиту. Після виголошення першого тосту всі присутні випили за здоров’я шведського монарха. Однак, о, диво! Посол Швеції навіть не пригубив міцного напою. Хмельницький відразу ж відреагував на це і наказав генеральному писарю Івану Виговському, який сидів поруч, попередити шведа про необхідність пити разом з усіма. Другий тост пили вже за здоров’я українського гетьмана. І знову впертий дипломат не підняв келиха. Це ще більше розізлило Богдана, який наказав писарю передати шведському послу своє невдоволення та погрозу — мовляв, якщо він не вип’є, то всі домовленості, досягнуті між ним та гетьманом, не матимуть жодної сили. Саме тому швед, якому дуже не хотілося пробувати незвичного для нього напою, запропонував Хмельницькому і старшині під час третього тосту, що, замість того, щоб випити келих, він його… з’їсть. У відповідь всі дружно посміялися з дивакуватого шведа, але той справді виявився йогом. Він вилив з кришталевої чари горілку і поступово з’їв її на очах у всіх присутніх. Однак яким же було його здивування — Богдан Хмельницький залишився незворушним! Більше того, гетьман страшенно розлютився, адже, по-перше, кришталь на той час дуже цінувався, а приборів, вироблених з нього, було обмаль; по-друге (і це найголовніше!) — королівський посол знову не випив. Інцидент якось вдалося погасити, але козаки ще довго жалкували за з’їденим шведським йогом келихом. Хоча, треба зазначити, українсько-шведські стосунки від цього не постраждали.
Немає коментарів:
Дописати коментар